Персональна виставка австрійського художника Ганса Сіси «ЕКСПРЕСІЯ І ДРАМАТИЧНІСТЬ: ЕКСТАЗ ДОСТОВІРНОСТІ»

З 23 жовтня по 6 листопада 2014 року на запрошення Австрійського культурного форуму, в особі доктора Якуба Форста-Баттаґлії, в Центрі сучасного мистецтва «М17» у Києві відбудеться виставка експресіоністського живопису «ЕКСТАЗ ДОСТОВІРНОСТІ» магістра мистецтв, художника Ганса Сіси /за підтримки EUROGOLD-INDUSTRIES (Нільс Ґроліч) та Австрійського культурного форуму у Києві/

Викликати захоплення прекрасними пейзажами нескладно. Ганс Сіса – експресіоніст, який народився у 1948 році в Лінці, а зараз мешкає у Нижній Австрії – прекрасні краєвиди не пише: його пейзажі темних місячних ночей, нестримних кольорів міста, зображення розбурханого моря, таємничих долин і, навіть, ідилії спокійного водоймища – вражають натиском і драматичністю. Попри розмаїття кольорів, картини художника проникнуті відчуттям плинності часу, ностальгічної печалі, що проникають глядачеві у душу, викликаючи найглибші переживання.

Втім, пейзаж не єдиний жанр живопису, якому присвятив себе Ганс Сіса: «Я завжди хотів малювати людей…» – зізнається митець. Ці слова не лише відбивають багаторічне захоплення художника невичерпною темою «ЛЮДИНА», так називається одна з картин, представлених на виставці, вона і символізує художню творчість Ганса Сіси. Так, він завжди хотів малювати людей, а натомість зображав і зображує людські драми, оголюючи невмолиму правду, що проникає під шкіру, роз'ятрює душу й тіло, залякує нас, хвилює, тільки-но ми стикаємося один на один з її грубою жорстокістю. Здавалося б, непоказна і така відразна самозгуба людини, у безжально правдивих картинах художника, щодня отримує своє обличчя, своє тіло: вона споконвіку присутня у світі, не оминає жодної нації, жодної верстви суспільства, ніхто не у безпеці від її нищівної дії. Розуміння того, що ці темні провалля людської душі ми не завжди розпізнаємо, страшить не менше, аніж усвідомлення того, що людська істота – підтвердженням тому є історія – на всіх своїх бідах та нещастях так нічого і не навчилася. І це лякає.

Ймовірно, завдяки цьому жахливому глобальному самознищенню людини, що відображається у роботах Ганса Сіси, ім’я художника стало відомим далеко за межами Австрії. Втім, це не єдина причина того, що Сіса, який закінчив Університет Моцартеум у Зальцбурзі та здобув ступінь магістра мистецтв, давно і по праву належить до плеяди «глобальних гравців» експресивного, виразного живопису. Доказом того є його численні виставки у відомих галереях Австрії, Німеччини, Швейцарії, Франції, Естонії, Китаю, Канади, США та ін. Захоплення у глядача (нерідко гнітюче!) передусім викликає драматична мова образів Ганса Сіси, його нестримна експресія форм, тем і емоцій. В роботах митця глядач знаходить різку правду і приголомшливу достовірність.

У представлених в експозиції творах Ганса Сіси проявляється моторошність світу. На передній план виступає смерть. Апокаліпсис неминучий. Він відчувається у багровому заході сонця, на кривавих полях битв, у темних глухих в’язницях, за церковними й монастирськими мурами – усюди, де людина стає беззахисною, де влада, владники та підвладні маріонетки виміщають усю свою ницість і садистську жадобу руйнування. Скованість людини суспільними, релігійними й етичними традиціями, покладеними на неї обов’язками, що часто призводять до фатальних наслідків – складають драматичний та емоційний репертуар візуальних образів Ганса Сіси. Для художника не існує жодного стилістичного або тематичного табу: коли він за допомогою насичених густих олійних фарб зображує на полотні апокаліпсис, танок смерті людства – рухи його пензля – впевнені і тверді, вибір кольору – безпомилковий, його душа, помисли, почуття – відкриті. Тож, роботи Ганса Сіси для глядача є справжнім візуальним і емоційним викликом, щоправда і цей виклик глядач охоче приймає.

Картини Ганса Сіси – це свідоме втручання митця у хаос і драму людського буття, що розгортається на маркітному тлі жорстокості світу та неминучості смерті. У виразній і, навіть, екстатичній мові образів художника смерть наділена тією ж самою «вітальністю», що і життя. Як би дивно і парадоксально це не звучало.

Ґертруде Гайдер-Ґрюнвальд (Фонд Др. Ернста Корефа, м. Лінц)